Про німців Бесарабії

Людина з конем

„Основна ідея Бесарабії близько 200 років тому полягала у тому, що сюди прибували різні народи, приносили свої знання, ділилися ними і збагачували одне одного економічно і культурно», – розповідає Олена Меньшикова. Ми сховалися від сонця під одним з багатьох дерев на ринковій площі містечка Тарутине, що розташоване за 150 кілометрів на південний захід від Одеси, в самому серці Бесарабії. Повз нас проходять усміхнені люди в яскравих традиційних костюмах, у повітрі – аромат смаженої їжі, зусібіч лине музика, що кличе до танцю. Ми стоїмо посеред «Бессарабського ярмарку» – своєрідного свята культур і найважливішого фестивалю року. Тут сьогодні я відчую «основну ідею», про яку говорить германістка Олена Меньшикова.

Жінки в традиційному українському вбранні співають в «Українській садибі» під час ярмарку в Тарутиному.

На початку XIX століття цар Олександр I запрошував різні народи оселитися на півдні Російської імперії. Після російсько-турецької війни (1806-1812) східно-молдовські території відійшли до Російської імперії і почали заселятися. Донині в Україні на кордоні з Молдовою живуть нащадки тих болгарів, молдован, румунів, росіян, українців і ґаґаузів. Вони розмовляють різними мовами, відзначають різні свята. «Тут національність і громадянство – це дві різні речі», – каже Олена Меньшикова. Вже п’ять років вона активно вивчає історію та культуру Бесарабії, є заступником директора українсько-німецького інституту Державного університету «Одеська політехніка» і куратором міжнародних проєктів. «Звичайно, усі вони – громадяни України. Але якщо запитати їх про культурну та етнічну ідентичність, то «українська» стосується лише українців, яких тут меншість», – пояснює Олена.

«Кожен пишається своїм походженням і, певна річ, поважає і відкрито демонструє його. Притім усі вільно володіють щонайменше трьома мовами», –говорить Олена Меньшикова гарною німецькою. Так було і в ХІХ столітті і на початку ХХ, коли Тарутине було важливим економічним центром, а на тарутинському ярмарку торгували крамом та худобою. Однак дві мови, які в той час часто лунали в Бесарабії – німецька та їдиш – зараз майже остаточно зникли з ужитку.

В «Українській садибі» відвідувачі могли побачити, яким колись був інтер’єр хати в українському селі: багато рушників з ручною вишивкою, картини на стінах

Колись німці становили більшість у таких поселеннях, як Тарутине, трохи менше було єврейського населення. Як і інші народи, вони прибували до Бесарабії, починаючи з 1812-го року. Більшість з них походили з південно-західної Німеччини та Прусії і були ремісниками чи досвідченими землеробами. Вони заснували колонії, які швидко почали економічно процвітати; німці мирно взаємодіяли з іншими новоприбулими і місцевим населенням, вчилися одне в одного, поважали звичаї і традиції одне одного.

Так виглядала ринкова площа у Тарутиному, коли тут ще жили німецькі колоністи і торгували своїми товарами на найбільшому ринку у цій місцевості.

Відтоді багато потрясінь визначили історію краю, який зараз частинами належить Україні, Молдові та Румунії. Потрясіння зачепили і німців. У 1873-му році було скасоване їхнє самоврядування і привілеї, зокрема, звільнення від військової служби. У 1918-му році Бесарабія опинилася під владою Румунії. Під час аграрної реформи 1920-х років німці втратити близько 25% своїх земель. Саме тому бесарабські німці все частіше виїжджали. За даними перепису 1930-го року німецьке населення складало 2,8% від загальної кількості населення Бесарабії, що становило близько 2,8 млн осіб. Тоді більшість складало молдовське румуномовне населення, а ще: росіяни, українці, болгари, ґаґаузи, роми і 7,2%– євреї.

До жовтня 1940-го року 93 500 бесарабських німців були змушені назавжди покинути батьківщину на нинішньому півдні України.

В жовтні 1940-го року, після майже 130-річної історії, німці за короткий час залишили південь України. У секретному додатковому протоколі до Договору про ненапад між Радянським Союзом та Німеччиною від 23-го серпня 1939-го року, німецька сторона заявила про свою незацікавленість у Бесарабії. Тоді край ввійшов до складу Радянського Союзу. До жовтня 1940-го року німецьке населення змушене було покинути територію, окуповану Червоною Армією. Німців навмисне не селили разом, а розпорошували по різних частинах Польщі, окупованих нацистською владою. Приблизно 93,5 тисяч нащадків бесарабських німців мали поповнити чисельність німецької нації. Як і причорноморські та волинські німці, яких переселили кількома роками пізніше, німці з Бесарабії потрапили в молох Другої світової війни і були «перемелені» Радянським Союзом і нацистською Німеччиною. Після закінчення війни частина переселених німців виїхала до Федеративної Республіки Німеччини. Інша частина потрапила до рук радянської влади і як вороги народу – «німці-фашисти» була відправлена у Сибір та Середню Азію на примусові роботи.

Меморіальна дошка біля ринкової площі в Тарутиному нагадує про вбивство 350 євреїв влітку 1941-го року.

Третина єврейського населення була також жорстоко знищена під час румунсько-німецької окупації Бесарабії. У численних розправах, як-от влітку 1941-го року в Тарутиному, в якій загинуло 350 осіб, євреїв розстрілювали чи спалювали живцем. Тих, хто вижив, гнали так званими «маршами смерті» в окуповане Румунією Придністров’я, більшість загинули там в таборах. Навіть після закінчення війни антисемітизм у Радянському Союзі не дозволив єврейству відродитися, життя цього народу супроводжувалося втратою релігійної приналежності і мови їдиш. Деякі емігрували до Ізраїлю в 1970-х роках чи до Німеччини після розпаду Радянського Союзу.

Постер демонструє культурне та економічне життя німців у Тарутиному. Ця німецька колонія, заснована у 1814-му році, була найбільшою та економічно найпотужнішою у Бесарабії.

Понад два мільйони етнічних німців також виїхали з країн колишнього Радянського Союзу до Німеччини, більшість – у 1990-х роках. Після закінчення Другої світової війни лише деякі німці, депортовані Сталіним, повернулися в Україну. Сьогодні в Україні проживає близько 30 000 осіб, які називають себе етнічними німцями; перед Другою світовою війною їх був майже мільйон.

Бесарабська кухня і гостинність мешканців цього регіону добре відомі за межами України. У кожній національній садибі запрошували гостей безкоштовно скуштувати традиційні страви.

«Багато людей в Україні та Німеччині не знають, що німці раніше відігравали важливу роль на півдні та заході України і в Криму, впливали на культурний та економічний розвиток країни» – каже Олена Меньшикова. Саме тому вже кілька років науковиця разом з колегами з інших університетів, реалізовуючи різні проєкти, сприяє збереженню пам’яті про німців Бесарабії та розповідає про них.

На ярмарку діти та молодь у костюмах виконували традиційні танці.

Біля нас починають співати молоді жінки у білих сорочках з барвистою вишивкою і у вінках на головах. Ми завітали до «Української садиби»; кожна етнічна група, що живе у Тарутиному та поблизу нього, представляє себе на сьогоднішньому фестивалі типовим будинком у мініатюрі, традиційною їжею та культурним надбанням, як-от обрядами чи танцями. «Коли ми бачимо, як люди різних національностей танцюють поруч і пригощають одне одного традиційними стравами – це все як колись, коли Бесарабія була барвистим килимом з багатьох культур», – ділиться Олена Меньшикова. – «І сьогодні це все ще так», – додає Олена, як доказ показуючи мені болгарську, молдовську, румунську, російську і ґаґаузьку садиби.

Німецька меншина прагне зберегти німецькі традиції та мову у різних об’єднаннях. На ярмарку в Тарутиному біля «Німецької садиби» члени об’єднання виконували пісні німецькою мовою.

Насамкінець на банері я бачу напис «Ласкаво просимо» німецькою мовою, поруч – український і німецький прапори. Вони прикрашають «Німецьку садибу», про що я дізнаюся з напису над дверима. Молоді та літні люди, більшість у традиційному вбранні, стоячи на площі з дерев’яною огорожею, прикрашеній квітами і тюками соломи, спілкуються між собою. З розмови я дізнаюся, що багато з них є нащадками німецьких колоністів чи просто цікавляться німецькою історією. Ось на середину площі виходить танцювальний колектив і виконує традиційний танець німецьких колоністів.

У 2021-му році колишня німецька колонія Катцбах святкує своє 200-річчя.

Особливий привід для святкування мають сьогодні і люди з «Німецької садиби». Колишня сусідня колонія Катцбах, сьогодні Лужанка, відзначає 200 років з часу свого заснування. Про історію колонії відвідувачів садиби інформує банер. Краєзнавець Володимир Кубякін виклав історію німецької колонії Катцбах у календарі з ілюстраціями. Інші банери в чорно-білих фотографіях та коротких текстах розповідають про Тарутине, коли ще місто було найбільшою і економічно найпотужнішою німецькою колонією на півдні царської Росії. Навколо нас стає гамірно: до садиби підходять представники влади з Одеси та місцевої влади, з ними багато журналістів та гостей фестивалю.

Традиційний німецький танець на ярмарку в Тарутиному.

З 1940-го року і до розпаду Радянського Союзу історія німців Бесарабії була відокремлена від мозаїки регіону, це ніби окремий її шматочок, що припадає пилом десь у підвалі. Брати його до рук було небезпечно. Сьогодні історія німців відроджується, додаючи мозаїці барв та доповнюючи її, оживляючи основну ідею Бесарабії як багатонаціонального регіону.

Олена Меньшикова (І.) з міською письменницею Ірою Петер та Олександром Пригаріним (праворуч), професором етнології Одеського національного університету ім. І. Мечникова.

З німецької переклала Юлія Сайдель

2 коментаря для “Про німців Бесарабії”

  1. Eine lobenswerte Arbeit, die Sie leisten. Ich engagiere mich für die deutsche Geschichte von Krasna und den Tochterkolonien. Die lokale Ortsgeschichte ist verwoben mit den Menschen, die vor 1940 in den Orten lebten. Die Ortsgeschichte in Erinnerung bewahren, dies ist Auftrag der jetzt lebenden Generation.

    Ваша работа достойна похвалы. Я занимаюсь немецкой историей Красны и ее дочерних колоний. Местная история переплетается с людьми, которые жили в деревнях до 1940 года. Сохранить местную историю в памяти – такова миссия ныне живущего поколения.

    https://www.historic.place/themes/GRSL/index.html?zoom=13&lat=46.1192&lon=29.2462&pid=KdSa&select=n292462461192&pins=29.2462!46.1192

    https://www.otto-riehl.de/genealogie.html

    1. Vielen Dank für Ihre Aufmerksamkeit und das Lob! Es ist eine wichtige Arbeit – vor allem im Sinne der Kultur, egal welcher Nationalität, wir müssen unsere Kulturschätze wahren, sie bilden unsere Identität. Viele Grüße aus Odesa, Ira

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *