Три причини, через які ви будете ненавидіти Одесу

Odessa, Stadtschreiberin Ira Peter vor der Oper

Перлина Чорного моря, Париж Сходу, Південна Пальміра, столиця гумору  — скромними одеситів назвати важко. Ймовірно, що всі ці витончені наймення вони самі собі вигадали. На позначення їхньої хвальковитої натури навіть є вираз «одеські потни». Його використовують для опису людей, які занадто люблять вдавати з себе тих, ким вони насправді не зовсім є. Це, однак, ще далеко не все, що ви повинні дізнатись про Одесу, аби всім серцем зненавидіти це місто на півдні України.

Кішки в Одесі є одними з найкрасивіших та найкремезніших кішок у світі (за моїми спостереженнями).

1. Європейська столиця котів

Якщо ви любите собак, їх солодкий, наївно-довірливий погляд та безмежну жагу до руху чи маєте алергію на кішок не тільки у зв’язку зі здоров’ям, тоді з Одесою вам точно не по дорозі, адже Одеса кишить цими пухнастими створіннями. Вони сидять на автомобілях, на стільцях у кафе, прямо на вході в супермаркет і ніколи не поступаються місцем. Вони володарі цього міста вже понад 200 років, а точніше відтоді, коли засновники Одеси запросили показати мишам у коморах, хто в домі господар. За словами екскурсовода, миші настільки ретельно виконали цю роботу, що одесити і до сьогодні поклоняються їм, як індуси священній корові.

Одна з багатьох скульптур котів на пам’ять про найвеличніших кошачих особистостей міста скульпторки Тетяни Штикало.

У кожному кутку є готель з місцем відпочинку та їжею для котів. Його називають “котеджами”— словом, що складається з російського слова «кот» та англійського слова «cottage» на позначення заміського будинку. У багатьох місцях, наприклад, у рибному павільйоні знаменитого Привозу або в парку Шевченка ви побачите скульптури, на яких зображена товста кішка, що лякає зграю собак ( як на бронзовій скульптурі, виготовленій скульпторкою Тетяною Штикало). Кожна з її котячих скульптур розповідає біографію якоїсь дуже особливої кішки, як наприклад, біографію Рижика, улюбленого кота одного офісу на вулиці Велика Арнаутська. Вони стали таким собі прообразом міста і почали безперервно розмножуватися, ніби будучи еталоном муркотячих створінь.

Вони чатують на кожному кутку, аби їхні друзі-собаки хибно не відчували себе у безпеці: зображення кота у стилі вуличного мистецтва в Одесі.

І якщо ви як любителі собак думаєте: «Та мені все одно. Якщо якась кішка не дасть мені пройти або якщо ще захоче, щоб я її погладив, то я просто наступлю їй на хвіст», — у вас нічого не вийде. Ухвалений у 2017 році закон гарантує цим гордим міським володарям захист від грубого поводження.

Ворог кожного фітнес-фанатика: найвитонченіша їжа скрізь і будь-коли.

2. Український рай для гурманів

Ви бачили красиві світлини Одеси в моєму блозі і вже прокручуєте в голові ідею забронювати дешевий прямий рейс з Берліна до Одеси? Не робіть цього, якщо ви зараз на дієті. Також не приїздіть сюди, якщо ви відмовляєтеся від вишуканої їжі (навіть кращої ніж, ніж у мами (вибач мамо!)), від першокласних місцевих вин та від насолоди в цілому. Про одеситів можна казати що завгодно, але добре їсти і пити вони вміють. Саме тому ресторани у місті розташовані один на одному і допоки ви тут живете, вам ніколи не доведеться доторкатися до ложки у вашій квартирі.

Пречудові вина з Бессарабії, найкраще просекко від винзаводу «Шабо» неподалік Одеси чи вишуканий джин-тонік, як тут, у кафе «Atelier» – про своє «Сьогодні я ліпше відмовлюся» ви можете забути.

Навіть не тому, що кухня в Одесі — це дивовижна суміш вишуканих делікатесів з найрізноманітніших культур, які тут жили з часу заснування міста. Ви вже, напевно, продумуєте у своїй голові, як ви будете уникати ресторани та гарні затишні кав’ярні? Тоді зачекайте, коли ваші нові одеські друзі запросять вас до себе додому на вечерю. Ви можете вже прямо зараз виставити свої улюблені джинси на продаж в Ebay. І не приходьте, якщо збираєтеся сказати своїм друзям: «А можна мені просто салату і води?». Вони прив’яжуть вас до стільця і будуть пхати у вас вареники, борщ і сало, поки ви нарешті не зрозумієте, що їжа тут — це не просто їжа, а справжнісінький доказ любові.

Прощавай тиша! Ласкаво просимо до Одеси — столиці балакучих людей.

3. Щебетуха нації

Як приємно: ти приходиш на кухню вранці, ніхто з рідних з тобою не вітається, нікому і діла немає до того, чим ти займаєшся і ця холодна німецька поведінка сповнює тебе затишком і теплом. Якщо ви не охоче спілкуєтеся з людьми, то Одеса стане для вас справжнісіньким кошмаром. Бо тут не тільки друзі і знайомі хочуть знати вашу думку про всіх і все, з вами хочуть спілкуватися всі і всюди — на світлофорах, касах супермаркетів і навіть в туалеті.

Скромність — не дуже властива Одесі: тут завжди показують те, що мають. На фото одна з центральних площ міста на Приморському бульварі.

Одеситам байдуже, де шукати чергову малотямущу жертву, аби переповнити її своєю балакучістю. Головне, щоб вона вміла говорити про погоду, про затори в центрі міста чи надокучливих туристів. Ви мені не вірите? Найпізніше ви переконаєтеся в цьому самі, коли сядете в таксі з аеропорту до міста. Тоді ви і згадаєте мої слова! І не думайте, що таксиста сильно хвилюватиме те, що ви не розмовляєте російською чи українською. До кінця подорожі ви дізнаєтесь про нього все (він може користуватися Гугл Перекладачем і вас він теж змусить ним користуватися). Він поділиться з вами, в якому закладі йому найбільше подобається салат з оселедця (найімовірніше, цей заклад належить його сестрі, брату, свекру чи дядькові), ім’ям його кішки (коли він про неї говоритиме, його голос буде дуже м’яким та тихим ) і в першу чергу про те, чому він не дуже полюбляє балакучих людей.

Море посеред міста насправді нікому не потрібне.

Вас не переконали ці три причини? Тоді я можу назвати ще незліченну кількість таких причин: страшенно широкі бульвари та вишукані будівлі міста, занадто великий вибір культурного відпочинку або це жахливе море — ніхто насправді не хоче жити біля моря. Увесь цей пісок, морське повітря і цей драматичний схід сонця просто занадто перенапружують. Повірте, це місто — справжнісіньке пекло, а тому його давним давно слід було б видалити з Google Maps раз і назавжди, аби все це повністю належало мені.

З німецької переклала Лілія Гудзюк.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *