Біль розлуки

Я залишала Україну 31-го жовтня 2021-го року. Проходила паспортний контроль в Одеському аеропорті. Прикордонниця поставила штамп про виїзд у моєму німецькому закордонному паспорті і раптом запитала мене, чи не родом з України мої батьки. «Ні, але мої дідусь і бабуся – так», відповіла я, відчуваючи незрозуміле досі почуття гордості. Жінка тепло всміхнулася і зробила ще важчим вже й без того важке прощання з Україною після п’яти місяців перебування тут.

Продовжити читання “Біль розлуки”

Німецька мова в Одесі: один день у незвичайній школі

Над дверима у фоє — напис «Ласкаво просимо», праворуч від нього — оголошення про Німецький мовний диплом. Разом з Баварським домом цей освітній заклад є другим «німецьким острівцем» в Одесі. Це школа, яку відвідують понад 900 учнів та учениць, тут вони вивчають німецьку мову як першу іноземну з першого класу аж до закінчення школи. Вже понад 60 років спеціалізована школа № 90 І-ІІІ ступенів ім. О. С. Пушкіна з поглибленим вивченням німецької мови є чи не єдиним навчальним закладом такого спрямування в Одеській області. Тільки тут школярі можуть скласти іспит для отримання Німецького мовного диплому, аби після закінчення школи мати можливість одразу вступити до німецькомовного університету.

Продовжити читання “Німецька мова в Одесі: один день у незвичайній школі”

Тиша в Ной-Карлсрує

Десять років ця історія не виходила їй з голови. Врешті-решт, Катаріна Мартін-Віролайнен виклала у книзі те, що пережила її бабуся Юлія. Історія, яку покладено в основу роману «Тиша в Ной-Ландау»*, опублікованого у 2021-му році, починається в Ной-Карлсрує, колишній німецькій колонії, що розташована на північний схід від Одеси. Я супроводжую авторку у це місце в Україні. Там ми говоримо про життя людей, для яких Ной-Карлсрує був домом до 1944-го року; про кропітку пошукову роботу і потребу у перервах від писання. КатарінаМартін-Віролайнен, авторка з російських німців, також описує, як це — вперше стояти там, де вона провела два роки подумки.

Продовжити читання “Тиша в Ной-Карлсрує”

Три причини, через які ви будете ненавидіти Одесу

Перлина Чорного моря, Париж Сходу, Південна Пальміра, столиця гумору  — скромними одеситів назвати важко. Ймовірно, що всі ці витончені наймення вони самі собі вигадали. На позначення їхньої хвальковитої натури навіть є вираз «одеські потни». Його використовують для опису людей, які занадто люблять вдавати з себе тих, ким вони насправді не зовсім є. Це, однак, ще далеко не все, що ви повинні дізнатись про Одесу, аби всім серцем зненавидіти це місто на півдні України.

Продовжити читання “Три причини, через які ви будете ненавидіти Одесу”

Ґюльдендорф хоче повернути свою історичну назву

Ґуґл знає вже про Ґюльдендорф. Якщо ввести цю назву у пошуковій системі, то першим результатом буде село Красносілка, що розташоване на північ від Одеси. Деякі мешканці села Красносілка – такою є офіційна назва Ґюльдендорфа з 1945-го року – хочуть повернути назву, яку селу колись дали німецькі колоністи. Чому і як місцева влада розглядає можливість народного голосування – про це я спілкувалася з сільською головою та однією з активісток Ґюльдендорфа.  

Продовжити читання “Ґюльдендорф хоче повернути свою історичну назву”

Село, яке вже нібито не існує

Волинь… завжди мова йшла тільки про неї. Годинами вони сиділи на кухні при слабкому світлі і розповідали історії з їхньої Батьківщини Волині, що на заході України. Можливо, ми любимо речі та людей ще сильніше, коли їх силоміць у нас забирають. У будь-якому випадку мої дідусь та бабуся до останнього подиху схилялися перед Волинню, як перед рідною матір’ю. Попри їхню безмежну любов до Батьківщини, їм не дозволяли повернутися до неї, навіть тоді, коли їхня їхня мачуха Казахстан закривала очі на те, що вони голодували та мерзли. Минуло 85 років відтоді, як моїх дідуся та бабусю депортували з України і ось я нарешті попри застереження мого батька, що від Товіне, певно, нічого не залишилося, вирішила побачити село, яке було причиною безмежної туги моїх дідуся та бабусі за Батьківщиною.

Продовжити читання “Село, яке вже нібито не існує”

Амбасадор одеської кухні

«А нам все равно, а нам все равно – Пусть боимся мы волка и сову» – кожна людина, що жила у Радянському Союзі, знає цю пісню. Російський актор Юрій Нікулін у 1969-му році заспівав її в радянському комедійному фільмі «Діамантова рука», який згодом став культовим. І коли я заходжу в парк ресторану «Дача» в Одесі, я одразу ж згадую дитинство, і мене огортає відчуття легкості.

Вибір музики – не випадковий, адже саме так мають тут почуватися гості: ніби вони огорнуті ковдрою безтурботності. Про унікальність місця, особливості одеської кухні та антисемітизм у Радянському Союзі я говорила з Савелієм Лібкіним – одним з найуспішніших рестораторів України, справжнім одеситом та власником ресторану «Дача».

Продовжити читання “Амбасадор одеської кухні”

Неймовірна історія повернення додому

Сьогодні таких людей як Олена Бібер, в Україні рідко можна зустріти. Своє життя вона прожила саме у тому селі, яке поблизу Чорного моря понад 200 років тому заснували її німецькі предки. Друга світова війна вирвала Олену Бібер та її сім’ю з півдня України. До 1954-го року вони були у Берліні, а потім далеко від батьківщини, на сході Радянського Союзу. Часто жінка була за крок  від загибелі – від снаряду, від голоду чи обмороження. В своєму будинку в селі Нейбурґ, що розташоване за 30 кілометрів на південь від Одеси, Олена Бібер розповіла мені історію свого життя, незвичайну і водночас типову для німців з України.  

Продовжити читання “Неймовірна історія повернення додому”

«Ми досі біженці»

Ноам Партом належить до так званого «третього покоління» в Ізраїлі. Її дідусь та бабуся втекли від націонал-соціалістів з Центральної та Східної Європи до Ізраїлю. Україну– країну, в якій під час Другої світової війни було вбито понад мільйон євреїв – поетеса та майстриня перформансу Ноам Партом вперше відвідала у вересні цього року з нагоди Міжнародного поетичного фестивалю MERIDIAN CZERNOWITZ. Ця подорож змінила її погляд на покоління нащадків біженців в Ізраїль та єврейських емігрантів з Радянського Союзу. Про свої враження 35-річна Ноам поділилася з Ірою Петер, нині міською письменницею в Одесі, Україна.

Продовжити читання “«Ми досі біженці»”

«Історія одного єврея в часи Радянського Союзу»

Роман Шварцман: його ім’я відоме далеко за межами України та і з Німеччиною його повязують безліч спільних проєктів та дружб. Він є співзасновником та головою Асоціації колишніх в’язнів гетто і концтаборів в Одесі, і ось уже понад 30 років він відстоює права та честь тих, хто пережив Голокост. З ним я поспілкувалася про те, чому своє життя він описує як типове для радянського єврея, як він пережив гетто в Бершаді, маленькому містечку на північ від Одеси та про його зв’язок зі Стівеном Спілбергом.

Продовжити читання “«Історія одного єврея в часи Радянського Союзу»”
RSS
Слідкуйте за блогом електронною поштою
Іра Петер на Інстаграм