Три причини, через які ви будете ненавидіти Одесу

Перлина Чорного моря, Париж Сходу, Південна Пальміра, столиця гумору  — скромними одеситів назвати важко. Ймовірно, що всі ці витончені наймення вони самі собі вигадали. На позначення їхньої хвальковитої натури навіть є вираз «одеські потни». Його використовують для опису людей, які занадто люблять вдавати з себе тих, ким вони насправді не зовсім є. Це, однак, ще далеко не все, що ви повинні дізнатись про Одесу, аби всім серцем зненавидіти це місто на півдні України.

Продовжити читання “Три причини, через які ви будете ненавидіти Одесу”

Ґюльдендорф хоче повернути свою історичну назву

Ґуґл знає вже про Ґюльдендорф. Якщо ввести цю назву у пошуковій системі, то першим результатом буде село Красносілка, що розташоване на північ від Одеси. Деякі мешканці села Красносілка – такою є офіційна назва Ґюльдендорфа з 1945-го року – хочуть повернути назву, яку селу колись дали німецькі колоністи. Чому і як місцева влада розглядає можливість народного голосування – про це я спілкувалася з сільською головою та однією з активісток Ґюльдендорфа.  

Продовжити читання “Ґюльдендорф хоче повернути свою історичну назву”

Село, яке вже нібито не існує

Волинь… завжди мова йшла тільки про неї. Годинами вони сиділи на кухні при слабкому світлі і розповідали історії з їхньої Батьківщини Волині, що на заході України. Можливо, ми любимо речі та людей ще сильніше, коли їх силоміць у нас забирають. У будь-якому випадку мої дідусь та бабуся до останнього подиху схилялися перед Волинню, як перед рідною матір’ю. Попри їхню безмежну любов до Батьківщини, їм не дозволяли повернутися до неї, навіть тоді, коли їхня їхня мачуха Казахстан закривала очі на те, що вони голодували та мерзли. Минуло 85 років відтоді, як моїх дідуся та бабусю депортували з України і ось я нарешті попри застереження мого батька, що від Товіне, певно, нічого не залишилося, вирішила побачити село, яке було причиною безмежної туги моїх дідуся та бабусі за Батьківщиною.

Продовжити читання “Село, яке вже нібито не існує”

Амбасадор одеської кухні

«А нам все равно, а нам все равно – Пусть боимся мы волка и сову» – кожна людина, що жила у Радянському Союзі, знає цю пісню. Російський актор Юрій Нікулін у 1969-му році заспівав її в радянському комедійному фільмі «Діамантова рука», який згодом став культовим. І коли я заходжу в парк ресторану «Дача» в Одесі, я одразу ж згадую дитинство, і мене огортає відчуття легкості.

Вибір музики – не випадковий, адже саме так мають тут почуватися гості: ніби вони огорнуті ковдрою безтурботності. Про унікальність місця, особливості одеської кухні та антисемітизм у Радянському Союзі я говорила з Савелієм Лібкіним – одним з найуспішніших рестораторів України, справжнім одеситом та власником ресторану «Дача».

Продовжити читання “Амбасадор одеської кухні”

Неймовірна історія повернення додому

Сьогодні таких людей як Олена Бібер, в Україні рідко можна зустріти. Своє життя вона прожила саме у тому селі, яке поблизу Чорного моря понад 200 років тому заснували її німецькі предки. Друга світова війна вирвала Олену Бібер та її сім’ю з півдня України. До 1954-го року вони були у Берліні, а потім далеко від батьківщини, на сході Радянського Союзу. Часто жінка була за крок  від загибелі – від снаряду, від голоду чи обмороження. В своєму будинку в селі Нейбурґ, що розташоване за 30 кілометрів на південь від Одеси, Олена Бібер розповіла мені історію свого життя, незвичайну і водночас типову для німців з України.  

Продовжити читання “Неймовірна історія повернення додому”

«Ми досі біженці»

Ноам Партом належить до так званого «третього покоління» в Ізраїлі. Її дідусь та бабуся втекли від націонал-соціалістів з Центральної та Східної Європи до Ізраїлю. Україну– країну, в якій під час Другої світової війни було вбито понад мільйон євреїв – поетеса та майстриня перформансу Ноам Партом вперше відвідала у вересні цього року з нагоди Міжнародного поетичного фестивалю MERIDIAN CZERNOWITZ. Ця подорож змінила її погляд на покоління нащадків біженців в Ізраїль та єврейських емігрантів з Радянського Союзу. Про свої враження 35-річна Ноам поділилася з Ірою Петер, нині міською письменницею в Одесі, Україна.

Продовжити читання “«Ми досі біженці»”

«Історія одного єврея в часи Радянського Союзу»

Роман Шварцман: його ім’я відоме далеко за межами України та і з Німеччиною його повязують безліч спільних проєктів та дружб. Він є співзасновником та головою Асоціації колишніх в’язнів гетто і концтаборів в Одесі, і ось уже понад 30 років він відстоює права та честь тих, хто пережив Голокост. З ним я поспілкувалася про те, чому своє життя він описує як типове для радянського єврея, як він пережив гетто в Бершаді, маленькому містечку на північ від Одеси та про його зв’язок зі Стівеном Спілбергом.

Продовжити читання “«Історія одного єврея в часи Радянського Союзу»”

Про німців Бесарабії

„Основна ідея Бесарабії близько 200 років тому полягала у тому, що сюди прибували різні народи, приносили свої знання, ділилися ними і збагачували одне одного економічно і культурно», – розповідає Олена Меньшикова. Ми сховалися від сонця під одним з багатьох дерев на ринковій площі містечка Тарутине, що розташоване за 150 кілометрів на південний захід від Одеси, в самому серці Бесарабії. Повз нас проходять усміхнені люди в яскравих традиційних костюмах, у повітрі – аромат смаженої їжі, зусібіч лине музика, що кличе до танцю. Ми стоїмо посеред «Бессарабського ярмарку» – своєрідного свята культур і найважливішого фестивалю року. Тут сьогодні я відчую «основну ідею», про яку говорить германістка Олена Меньшикова.

Продовжити читання “Про німців Бесарабії”

Зізнання у коханні

Про тебе я чула ще до нашої зустрічі, кажуть, ти жвава і злодійкувата. А ще гарна і дотепна. Однак твоє почуття гумору стало мені зрозумілим не одразу. Я не знала: цієї миті ти жартуєш чи кажеш серйозно? Але з самого початку ти була привітною і неймовірно щирою. Можливо, все тому, що ти поєднала у собі багато різних культур – українську, французьку, італійську, німецьку, єврейську, грецьку та інші.

Продовжити читання “Зізнання у коханні”

Мотиви німецьких листівок в українській народній картині

Діти, вбрані у традиційний німецький одяг, збирають квіти; типові села півдня Німеччини, ангели та русяві дівчатка з великими очима поруч з котами – це мотиви, які понад п’ятдесят років тому можна було побачити на картинах, написаних олійними фарбами, мало не в кожній українській сільській хаті. Тож як у Радянській Україні середини 1950-х років з’явився цей живопис, який іноді забороняли?

Продовжити читання “Мотиви німецьких листівок в українській народній картині”