Амбасадор одеської кухні

Саввелій Лібкін

«А нам все равно, а нам все равно – Пусть боимся мы волка и сову» – кожна людина, що жила у Радянському Союзі, знає цю пісню. Російський актор Юрій Нікулін у 1969-му році заспівав її в радянському комедійному фільмі «Діамантова рука», який згодом став культовим. І коли я заходжу в парк ресторану «Дача» в Одесі, я одразу ж згадую дитинство, і мене огортає відчуття легкості.

Вибір музики – не випадковий, адже саме так мають тут почуватися гості: ніби вони огорнуті ковдрою безтурботності. Про унікальність місця, особливості одеської кухні та антисемітизм у Радянському Союзі я говорила з Савелієм Лібкіним – одним з найуспішніших рестораторів України, справжнім одеситом та власником ресторану «Дача».

«Одеса має все, що мені потрібно для щастя: сонце, море, багато зелені, величну архітектуру, щире спілкування, природний гумор та особливе ставлення до життя», – розповідає Савелій Лібкін. Крім «Дачі» в Одесі йому належать ресторани Тавернетта і КОМПОТ.

За своє життя Ви відкрили вже понад 30 ресторанів. Який був першим?

Савелій Лібкін: Я не знаю, чи можна це назвати рестораном. Адже це був просто заклад «драйв-ін»*, так він і називався. Розташований він був біля вокзалу в Одесі, а було це у 1993-му році. Тоді був дивний час, бо через «перебудову» все було незрозуміло. Зрозуміло було тільки одне: можна було заробляти гроші, це ми і робили. Люди приходили навіть з цікавості, МакДональдза тоді в Україні ще не було. Часто бажаючі простоювали у черзі у своїх машинах більше години, хоча ми продавали просто піцу.

У «Дачі» лунає російська музика 1960-х років. За словами Савелія Лібкіна, це пов’язано з тим часом в Радянському Союзі, коли люди вперше почали забувати про Другу світову війну і ставали безтурботнішими.

Ви не планували стати ресторатором, а мали інші професійні прагнення. Які саме?

Савелій Лібкін: Після закінчення школи, де все було досить нудно і де я був досить посереднім учнем, я хотів вступити у художнє училище. З другої спроби мене взяли, але незабаром щось задавило мені стати художником. Потім я навчався в кулінарній школі. Після армії дуже хотів продовжити навчання за цим напрямком в інституті. Але на початку 1980-х років євреям не дозволяли навіть подавати заяву на вступ. Був прихований антисемітизм, про нього не говорили і не писали, але те, що він був в Одесі – це факт. Як тільки бачили мою національність (примітка: в Радянському Союзі в паспортах вказували національність), мене просили вийти і запрошували наступного.

У великому парку діти можуть гратися на дитячому майданчику чи кататися на каруселі.

Де ще Ви відчули антисемітизм?

Савелій Лібкін: Вперше я відчув його в дитячому садку, коли інші діти ображали мене, бо я єврей. Дещо запам’яталося особливо: після закінчення навчання я хотів працювати у хорошому ресторані і спробував влаштуватися на роботу в готель «Брістоль», раніше він називався «Гостиница Красная». Мене запросили на співбесіду. Щойно з‘ясувалося, що я єврей, мені відмовили. Сказали, що євреям не можна працювати в закладах, пов’язаних з туризмом. Я полишив це і влаштувався на роботу у звичайний ресторан.

Влітку «Дача» може обслуговувати одночасно до 550-ти гостей, а взимку у приміщенні є столики для 125-ти гостей.

У 2004-му році Ви відкрили ресторан «Дача» , який сьогодні є одним з наймодніших і найдорожчих в Одесі. У чому особливість закладу?

Савелій Лібкін: Ми не просто ресторан, ми амбасадори одеської кухні. У нас абсолютно автентичні одеські страви. З досвіду цього ресторану я написав кілька книг, які сприяли тому, що одеська кухня знайшла своє місце у меню ресторанів по всій Україні. Друга особливість цього закладу – це місце. Дача– це літній будинок для відпочинку в сільській місцевості, десь за містом. Саме тому після прийому їжі гості можуть полежати в нас на диванах в парку і відпочити. Діти можуть гратися біля фонтану чи з кроликами, кататися на каруселі. Ось ця невимушена атмосфера в поєднанні з нашою їжею робить ресторан таким особливим.

До Радянського Союзу вздовж Французького бульвару було багато вілл. Деякі з них пізніше стали санаторіями, а після «перебудови», вони були занедбані.

Як будівля Вашого ресторану використовувалася раніше?

Савелій Лібкін: Цей будинок був побудований в кінці ХІХ століття як дача. У радянський період тут був стоматологічний кабінет санаторію. 26 років тому, коли на Французькому бульварі ми придбали цей будинок і велику ділянку поруч, тут ще стояли старі стоматологічні крісла з радянських часів. В будівлі були лише голі стіни, зламані двері, не було підлоги і даху. Кілька років тривав ремонт, і ми зробили з цього знову дачу.

Зранку ми маємо багато роботи, адже потрібно наліпити вареників і замісити тісто для випічки.

Що обов’язково варто спробувати, завітавши до Одеси?

Савелій Лібкін: На це питання відповідає наше меню. На закуску я однозначно рекомендую фаршировану гусячу шию, форшмак з оселедця та ікру з баклажанів. З основних страв гостям варто спробувати чорноморську рибу, смажені бички чи камбалу. Влітку дуже популярними є наші чебуреки з телятиною і бараниною та маленькі вареники з начинкою з камбали.

У ресторані є кухня і кілька приміщень, де готують, наприклад, як на цьому фото, млинці з солодкою начинкою.

Чому Ваші вареники дрібніші, ніж в інших ресторанах?

Савелій Лібкін: Ми робимо їх за рецептом моєї бабусі, а в неї вони завжди були такі невеличкі. Деякі страви, особливо випічку, мої кухарі роблять так само, як завжди готувала моя бабуся. Я опублікував усі ці сімейні рецепти у своїй першій книзі про одеську кухню.

Шеф-кухар Саша (Олександр Ковальчук) вже десять років відповідальний за вишукану кухню «Дачі», а також достойно презентує одеську кухню на міжнародному рівні.

Що характерно для одеської кухні?

Савелій Лібкін: Їжа тут відразу викликає посмішку – чи то в одеситів чи в гостей нашого міста. Наприклад, коли одесит бачить справжню тюльку з картоплею, він одразу ж почувається щасливим, адже це просто геніальна страва. A взагалі, наша кухня схожа на салат «Олів‘є» – Ви не знаєте точно, звідки який смак береться. Адже вже понад 200 років, з моменту заснування міста, тут співіснує багато різних культур, які переплелися і в кулінарії. Саме тому важко сказати, яка одеська страва належить якій національності, бо тут вони завжди взаємодіяли і ставали одним прекрасним цілим.

Щодня співробітники чистять вручну кілька кілограмів свіжої тюльки для приготування традиційної одеської закуски з цією рибою та чорним хлібом.
  • Заклад «драйв-ін»— ресторан, пристосований для обслуговування відвідувачів, що під’їжджають на автомобілях.

З української переклала Юлія Сайдель.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

RSS
Слідкуйте за блогом електронною поштою
Іра Петер на Інстаграм