Категорія: німці України

Ґуґл знає вже про Ґюльдендорф. Якщо ввести цю назву у пошуковій системі, то першим результатом буде село Красносілка, що розташоване на північ від Одеси. Деякі мешканці села Красносілка – такою є офіційна назва Ґюльдендорфа з 1945-го року – хочуть повернути назву, яку селу колись дали німецькі колоністи. Чому і як місцева влада розглядає можливість народного голосування – про це я спілкувалася з сільською головою та однією з активісток Ґюльдендорфа.  

Продовжити читання “Ґюльдендорф хоче повернути свою історичну назву”

Волинь… завжди мова йшла тільки про неї. Годинами вони сиділи на кухні при слабкому світлі і розповідали історії з їхньої Батьківщини Волині, що на заході України. Можливо, ми любимо речі та людей ще сильніше, коли їх силоміць у нас забирають. У будь-якому випадку мої дідусь та бабуся до останнього подиху схилялися перед Волинню, як перед рідною матір’ю. Попри їхню безмежну любов до Батьківщини, їм не дозволяли повернутися до неї, навіть тоді, коли їхня їхня мачуха Казахстан закривала очі на те, що вони голодували та мерзли. Минуло 85 років відтоді, як моїх дідуся та бабусю депортували з України і ось я нарешті попри застереження мого батька, що від Товіне, певно, нічого не залишилося, вирішила побачити село, яке було причиною безмежної туги моїх дідуся та бабусі за Батьківщиною.

Продовжити читання “Село, яке вже нібито не існує”

Сьогодні таких людей як Олена Бібер, в Україні рідко можна зустріти. Своє життя вона прожила саме у тому селі, яке поблизу Чорного моря понад 200 років тому заснували її німецькі предки. Друга світова війна вирвала Олену Бібер та її сім’ю з півдня України. До 1954-го року вони були у Берліні, а потім далеко від батьківщини, на сході Радянського Союзу. Часто жінка була за крок  від загибелі – від снаряду, від голоду чи обмороження. В своєму будинку в селі Нейбурґ, що розташоване за 30 кілометрів на південь від Одеси, Олена Бібер розповіла мені історію свого життя, незвичайну і водночас типову для німців з України.  

Продовжити читання “Неймовірна історія повернення додому”

„Основна ідея Бесарабії близько 200 років тому полягала у тому, що сюди прибували різні народи, приносили свої знання, ділилися ними і збагачували одне одного економічно і культурно», – розповідає Олена Меньшикова. Ми сховалися від сонця під одним з багатьох дерев на ринковій площі містечка Тарутине, що розташоване за 150 кілометрів на південний захід від Одеси, в самому серці Бесарабії. Повз нас проходять усміхнені люди в яскравих традиційних костюмах, у повітрі – аромат смаженої їжі, зусібіч лине музика, що кличе до танцю. Ми стоїмо посеред «Бессарабського ярмарку» – своєрідного свята культур і найважливішого фестивалю року. Тут сьогодні я відчую «основну ідею», про яку говорить германістка Олена Меньшикова.

Продовжити читання “Про німців Бесарабії”

«Я й гадки не мала, що мій батько був німцем», — каже Ельвіра Плеська-Зебольд після того, як ми присіли на лавку біля Одеської опери. Вона дістає папку з пожовклого картону та рваними кутами. І ось до рук нам потрапив чорно-білий портрет молодого чоловіка. «Це він», — промовила вона. Про його походження вона дізналася лише тоді, коли вона хотіла подати документи на навчання в один з університетів Москви наприкінці 50-х років. Її мати застерігала її: «Твій батько був німцем і через це в тебе можуть виникнути труднощі». Лише декільком німцям було дозволено навчатися в Радянському Союзі і, звісно, не в Москві чи тодішньому Ленінграді. Можливість навчатися ця цілеспрямована жінка все ж отримала, хай і не в Москві, а в маленькому російському містечку.

Продовжити читання “Батьківщина не має нічого спільного з національністю”