«Ми досі біженці»

Ноам Партом

Ноам Партом належить до так званого «третього покоління» в Ізраїлі. Її дідусь та бабуся втекли від націонал-соціалістів з Центральної та Східної Європи до Ізраїлю. Україну– країну, в якій під час Другої світової війни було вбито понад мільйон євреїв – поетеса та майстриня перформансу Ноам Партом вперше відвідала у вересні цього року з нагоди Міжнародного поетичного фестивалю MERIDIAN CZERNOWITZ. Ця подорож змінила її погляд на покоління нащадків біженців в Ізраїль та єврейських емігрантів з Радянського Союзу. Про свої враження 35-річна Ноам поділилася з Ірою Петер, нині міською письменницею в Одесі, Україна.

До Голокосту твої предки жили у Центральній та Східній Європі, частково на території сучасної України. Як тобі перший візит до України?

Ноам Партом: Подорож півднем України до Одеси вразила мене. Ми виїхали з Чернівців і проїжджали Хмельницький, Вінницю – усі назви, які я знала ще з початкової школи, бо тут були масові вбивства євреїв. Але перебування в Україні і усвідомлення того, що велика частина мого народу загинула в цих місцях, спочатку дуже схвилювали мене. В Ізраїлі багато говорять про Голокост, але усі розмови швидко припиняються, коли чуєш, наприклад: «Але тепер у нас є наша нова країна». Це характерно для концепції сіонізму і дуже пов’язано з витисненням. Життя наших дідусів і бабусь як нації було раптово обірване, а разом з ним знищена і багата культурна спадщина в Європі і великою мірою у сучасній Україні. Це звучить дивно. Така поведінка визначає і наші відносини з Палестиною.

Ноам Партом (1986, Тель-Авів) – поетеса, перформерка та викладачка креативного письма в Університеті Тель-Авіва
Ноам Партом (1986, Тель-Авів) – поетеса, перформерка та викладачка креативного письма в Університеті Тель-Авіва, Мідлбурському коледжі (Вермонт) та інших закладах у Ізраїлі та інших країнах. Отримала нагороду від Міністерства культури за програмою підтримки молодих поетів 2015, літературну премію Рамат-Ґан 2014 (за дебютну поетичну збірку) та премію від IBBY Honor List за переклади у 2016 році.

Твої дідусь і бабуся говорили з тобою про Голокост?

Ноам Партом: Я багато говорила про це з бабусею. Під час війни 14-річною дитиною вона нелегально прибула на човні з Ґданська на територію сучасного Ізраїлю. Британці, під юрисдикцією яких перебували ці території, відправили її далі на Маврикій. На острові вона прожила п’ять років і там зустріла мого дідуся. Він зніс її на берег з корабля після прибуття, бо вона хворіла на тиф і була дуже слабкою. Бабуся розповіла мені, що її ім’я постійно було у списку тих, які невдовзі помруть. Вона часто хворіла через тропічний клімат.

Мій дідусь втік з Чехословаччини. Усі члени родини моєї бабусі і дідуся, крім одного брата, загинули під час Голокосту. Це те, що я знаю; багато чого все ж не було розказано. Перебування зараз тут дає мені змогу зрозуміти: я є частиною цієї історії, і ми досі біженці. У всьому світі покоління нащадків емігрантів усвідомлює, що вони емігранти. Але жоден з нас, молодих ізраїльтян, цього усвідомлення не має. Погляд сіонізму завжди був направлений уперед.

Твоя мати народилася в Ізраїлі в 1947 році. Як вона ставилася до історії твоїх бабусі і дідуся?

Ноам Партом: Моя мати ніколи нічого мені не розповідала. У мене було враження, що вона нічого не знала про своїх батьків, частково тому, що батьки не розповідали їй про себе. Мати також ніколи не хотіла, щоб її батьки говорили німецькою. Звичайно, вона розуміла цю мову і сама знала німецьку. Але не приймала її. Система освіти новоствореного Ізраїлю тоді «промила їй мозок» про те, що треба мовчати про Голокост у родинах, можливо, навіть соромитися цього.

Міжнародний поетичний фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ – дійство, побудоване на фундаменті культурної спадщини Чернівців
Міжнародний поетичний фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ – дійство, побудоване на фундаменті культурної спадщини Чернівців, продукт генної та історичної пам’яті його мешканців. Метою фестивалю є повернення Чернівців на культурну мапу Європи й розвиток діалогу між сучасними українськими поетами та їх зарубіжними колегами. Учасниками MERIDIAN CZERNOWITZ є відомі та цікаві поети з Німеччини, Австрії, Швейцарії, Великобританії, США, Данії, Нідерландів, Люксембургу, Ліхтенштейну, Польщі, Румунії, Росії, України та ін.

Тут, в Україні, чи відчуваєш ти, що ти з світу, з якого твоя сім’я була вирвана у Європі?

Ноам Партом: Так, я відчуваю, що я, по суті, родом звідси, це якесь божевілля. Коли ми приїхали до Одеси, я подумала, що всі, хто живуть в Ізраїлі, насправді не звідти. Ця країна насправді не наш дім. Я народилася у Тель-Авіві, виросла там, але що стосується, наприклад, ментальності, то я більше почуваюся як вдома в Україні. Коли я розмістила фотографії з Чернівців у соціальних мережах, багато знайомих з Ізраїлю несподівано написали мені, що вони народилися в Україні. У 1990-х роках багато євреїв з колишнього Радянського Союзу переїхали до Ізраїлю, але я ніколи не думала про те, звідки вони родом.

Як ти тоді сприймала в Ізраїлі євреїв з колишнього Радянського Союзу?

Ноам Партом: Ми називали цих людей росіянами, всіх їх. Тоді їх приїхало так багато, що це змінило соціальну динаміку країни. Тоді на вулицях раптово стало чути російську мову. Лише зараз, перебуваючи в Україні, я розумію, що це були не росіяни, а українці чи молдовани з єврейським корінням. Це стосувалося і мого колишнього хлопця. Він також українець, а не росіянин. Це був ніби подвійний гріх щодо цих людей. Наше сприйняття цих людей, можливо, також сприяло й тому, що багато з них в Ізраїлі асимілювалися, а не просто інтегрувалися. У мене, наприклад, є учениця, якій я викладаю креативне письмо. Вона єврейка з Молдови і приїхала в Ізраїль в дитинстві «Іриною». Влада ж дала їй ім’я «Іріт». Так звуть мою матір, тож це не ім’я для маленької дівчинки, але це ізраїльське і російське ім’я. Багато вихідців з колишнього СРСР змінили свої імена. Вони повинні були просто почати все спочатку і забути, ким були раніше.

Чи нагадує це те, що пережили твої дідусь і бабуся після переїзду до Ізраїлю?

Ноам Партом: Це абсолютно так. Кожен повинен був «заново народитися» в новому Ізраїлі і полишити минуле. У моїй сім’ї мало говорили про життя у Європі. Водночас моя бабуся завжди накопичувала речі. Вона трималася за речі в цілому, завжди розповідала про конкретні предмети, як-от: французький словник у золотій обкладинці, який у неї вихопив з рук якийсь німець перед втечею чи її фортепіано в Ґданську. Коли бабусі довелося переїхати з квартири в будинок для літніх людей, вона була страшенно засмучена, адже їй довелося назавжди розпрощатися з багатьма дорогими для неї речами. Моя мама також зберігає багато чого. Можливо, не відпускати речі з життя, коли так багато усього зникло з сімейної історії– це наслідок травми.

Ноам Партом перша збірка поезій – “Setting the water on fire” (“Підпалюючи воду”)
Її перша збірка поезій – «Setting the water on fire» («Підпалюючи воду») вийшла у видавництві Xargol-Am Oved у 2012, друга – «Togetherness» («Буття разом») – була опублікована у 2018 році видавництвом Hakibutz Hameuchad. Ноам Партом – одна з зачинателів жанру усної поезії у Ізраїлі. Вона запустила онлайн-проєкт «Poetube», що зібрав 300.000 переглядів та отримав багато уваги широкої публіки. Авторка має турне Ізраїлем, у якому презентує шоу, створене на основі її віршів спільно з музикантом Йонатаном Кнааном, а також є творчинею та ведучою літературної радіопрограми «Тext-Mania»)

Чи є у твоєму житті наслідки цієї травми?

Ноам Партом: Так. Наприклад, стосовно моєї матері. Коли у неї діагностували розсіяний склероз, мені довелося приховати це від неї. Мій третій том поезії, який саме зараз виходить друком, у віршах описує, чому я не сказала матері про її хворобу. Вона замкнута людина і усього боїться. Вона вбачала б у хворобі лише доказ того, що над її родиною тяжіє прокляття. До прикладу, перед візитом до України вона постійно говорила мені про те, що я маю усюди носити маску і не повинна нікому довіряти. Для неї подорож – це вихід у світ небезпек. Вона завжди очікує, що може статися щось жахливе.

І сталося щось жахливе?

Ноам Партом: Звичайно, ні. В Україні я отримала багато тепла і почувалася як вдома. Ця подорож зблизила мене з родиною та її історією і змінила мій погляд на Ізраїль.

З німецької переклала Юлія Сайдель.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *