Одеський Бабин Яр

Марілуїза Бек, директор зі Східної Європи Центру ліберального модернізму

22 жовтня 1941 р. радянські партизани підірвали штаб румунських та німецьких окупантів в Одесі. Внаслідок цього загинуло 67 людей, серед них 16 румунських та четверо німецьких офіцерів. Жадаючи помсти, окупанти загнали євреїв у дев’ять казарм з боєприпасами на околиці міста та підпалили їх. Близько 25 000 осіб, переважно жінки, діти та люди похилого віку єврейського походження, були спалені живцем. Ті, що відважувалися на втечу, були розстріляні або ж підірвані в повітрі. Я поспілкувалася з Марілуїзою Бек, директоркою Центру ліберальної сучасності відділу Східної Європи, про те, чому ця «одеська різанина», як і більшість інших подібних трагедій в Україні, ледь відомі широкому загалу та як берлінський осередок Центру ліберальної сучасності  хоче привернути увагу сучасників до цього злочину.

Що сталося з євреями в Одесі в жовтні 1941 року?

Восени 1941 року румунські солдати намагалися захопити місто, однак в Одесі вони наштовхнулися на значний опір. В місті почали ширитися чутки, що найбільш рішуче опір чинили саме  бійці єврейського походження. До війни в Одесі проживало близько 90 000 євреїв. Лише з допомогою Вермахту румунській армії вдалося захопити місто. Згодом німецька армія залишила місто румунам, яким було дозволено чинити тут безчестя. Жорстокість цих подій непідсильна людській уяві. Старі люди розповідають, що сотні загиблих просто висіли на деревах біля міської автостради.

Багато євреїв на той момент вже вступили до лав Червоної армії. Спочатку єврейських жінок, дітей та людей похилого віку збирали на різних точках у місті. Акт помсти розпочався з розстрілів. Однак для розстрілу кожного по одному потрібно було багато часу. Врешті-решт казарми вирішили підпалити.

На цьому місці були розташовані покинуті радянською армією казарми з боєприпасами, в яких живцем спалили 25 000 євреїв. Центр ліберальної сучасності планує перетворити це місце, де зараз знаходиться стоянка, на меморіал.
На цьому місці були розташовані покинуті радянською армією казарми з боєприпасами, в яких живцем спалили 25 000 євреїв. Центр ліберальної сучасності планує перетворити це місце, де зараз знаходиться стоянка, на меморіал.
Що було відомо одеситам про різанину?

Дуже мало. Навряд чи хтось зумів вижити під час цієї різанини, а тому годі й шукати свідків цих злочинів, які вижили і могли б розповісти про пережите. Місце масового знищення євреїв кануло в забуття і було перебудоване в 1950-х. У 1980-х роках тут проводили каналізаційні роботи і екскаваторам вдалося відкопали людські рештки та дитяче взуття. За часів Радянського Союзу не проводили вшанування пам’яті жертв цієї трагедії. В радянській історії про так звану «Велику Вітчизняну війну» відсутні згадки про жертв єврейського походження. Згідно з радянським наративом,  були лише борці з фашизмом.

Я сама часто бувала в Одесі після подій на Майдані в 2014 році, а про цю трагедію я дізналася випадково. Зусиллями єврейських одеситів був заснований невеликий музей, присвячений Голокосту. Лише в 1990-х роках почали вшановувати пам’ять про загиблих євреїв. Спочатку були встановлені два камені в пам’ять про жертв фашизму, але про євреїв там згадки не було. У 1994 році одеська єврейська громада встановила на місці трагедії невеликий пам’ятник. Роман Шварцманн, якого в дитинстві депортували до Придністров’я, будучи головою Асоціації в’язнів та тих, хто вижив після трагедії, був рушійною силою відновлення пам’яті про загиблих євреїв. Повільно на сторінках історії цього чудового багатокультурного міста з’являються і єврейські сліди у ній. Сьогодні багато людей, які, можливо, вже і не ідентифікують себе євреями, все ще говорять про єврейське коріння у своїх сім’ях.

Одеська єврейська громада встановила меморіал на місці різанини.
Одеська єврейська громада встановила меморіал на місці різанини.
У 2018 році Ви стали ініціаторкою події вшанування жертв на місці різанини. Що Ви плануєте організувати в найближчому майбутньому?

Ми провели першу акцію в жовтні 2018 року на місці, на якому і до сьогодні знаходиться стоянка. Свою історію розповів Михайло Заславський, якому вдалося вижити в тій трагедії. Він втік із палаючої казарми, коли йому було 15 років. На це місце прийшло багато людей, а сам захід був дуже зворушливим. Зараз ми працюємо над переплануванням цього місця та перетворенням його на меморіал. Значна частина площі, де знаходилися дев’ять казарм, зараз вже забудована. Ми за підтримки міста Одеси, Федерального міністерства економічного співробітництва, Німецького товариство міжнародного співробітництва (GIZ) та Федерального міністерства закордонних справ хочемо перетворити незабудовану частину цього місця на місце вшанування пам’яті загиблих. Я вдячна канцлерці, яка завжди підтримувала нашу діяльність.

В одному інтерв’ю Ви зазначили, що підтримка культури пам’яті в Україні та виявлення місць нацистських злочинів, подібних до цього в Одесі, є прямим обов’язком Німеччини. Наскільки, на Вашу думку, ця відповідальність також  повинна лежати на плечах України?

В Україні існує близько 1500 місць масових розстрілів, які поки що не були позначені. Ми дуже раді, що у 2012 році Американський єврейський комітет перетворив шість місць масових розстрілів на заході України на меморіали. Федеральне міністерство закордонних справ продовжило роботу над цією ініціативою і відкрило ще 14 місць масових розстрілів в Україні. Українські установи також відкриті до таких проєктів.

В Україні не все так просто з цим розділом історії. Щоб не виникало сумнівів: ініціатором цих злочинів  була нацистська Німеччина. Однак не варто забувати і про колаборацію. Що абсолютно недопустимо – це релятивізація  німецької  відповідальності за скоєні злочини з посиланням на українських колаборантів. Ще в царській імперії були випадки страшних антиєврейських погромів, але масштаби німецької політики знищення просто захмарні. Я сподіваюся, що українці крок за кроком опрацюють і цю темну главу своєї історії. Найкраще, якщо ми робитимемо це разом. Я сподіваюся, що табу буде повільно знято і в Румунії.

Володимир Кольчинський міг би загинути в жовтні 1941 року в казармі з боєприпасами на околиці Одеси. Однак по дорозі туди він сховався в припаркованому трамваї і був одним з небагатьох, хто вижив в «одеській різанині». У цьому відеоінтерв'ю, яке Марілуїза Бек провела з тоді ще 94-річним чоловіком в березні 2020 року, він описує свої спогади про день, в який він втратив матір, братів, сестер, родичів та друзів.
Володимир Кольчинський міг би загинути в жовтні 1941 року в казармі з боєприпасами на околиці Одеси. Однак по дорозі туди він сховався в припаркованому трамваї і був одним з небагатьох, хто вижив в «одеській різанині». У цьому відеоінтерв’ю, яке Марілуїза Бек провела з тоді ще 94-річним чоловіком в березні 2020 року, він описує свої спогади про день, в який він втратив матір, братів, сестер, родичів та друзів.
Як розвивалася культура пам’яті в Україні у XX столітті?

У радянські часи про єврейських жертв не говорили. Лейтмотивом радянської історії була «Велика Вітчизняна війна», в якій радянським солдатам вдалося перемогти німецький фашизм. При цьому ніхто не акцентував увагу на вбивствах єврейського населення. У Радянському Союзі також існував антисемітизм  — згадайте лише про справу лікарів в часи Сталіна. Для євреїв існували певні заборони, наприклад, доступ до університетів для людей єврейського походження був обмежений. Бабин Яр у Києві демонструє, яку мізерну роль трагедія єврейського народу відігравала у Радянському Союзі. Жахи цього місця стали очевидними в 1961 році, коли тут встановили водяну дамбу, а людські рештки було змито в долину. Очевидно, пам’ять про цей злочин була оповита великою тишею.

Що спонукає вас особисто робити власний внесок у відновлення пам’яті про жертв трагедії єврейського народу?

Нам відомі назви таборів смерті в Німеччині: Аушвіц, Треблінка, Берген-Бельзен, Собібор та інші. Однак про те, що масові вбивства почалися ще до масових високотехнологічних знищень після нападу на Польщу та після початку Східної кампанії, жителі Німеччини чули занадто мало. Тімоті Снайдер у своїй книзі «Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним» зазначає, що знищення євреїв на Сході розпочалось у 1939 році, задовго до того, як були створені табори смерті.

Патрік Дебуа справедливо називає цю трагедію «Шоа через кулі». До початку промислового знищення в Прибалтиці, регіонах, що нині є частиною незалежної Білорусі та України, було вбито близько 1,5 мільйона євреїв. Страждали вони не тільки від рук військ СС. Вермахт також був замішаний в цих злочинах. Ця правда, як і ці пізнання болючі. Антиліберальне мислення завжди було нерозривно пов’язане з антисемітизмом. Саме тому в Центрі Ліберальної Сучасності ми активно займаємося вивченням цієї теми.

Марілуїза Бек разом з місцевими біля запланованого меморіалу в червні 2021 року. Пані Бек є співзасновницею «Центру ліберальної сучасності» в Берліні, в якому вона, будучи директоркою, очолює відділ Східно-Центральної та Східної Європи. До 2017 року вона була депутаткою Бундестагу та речницею своєї партії у справах східноєвропейської політики. З 2002 по 2005 рік Марілуїза Бек була державною секретаркою парламенту при федеральному міністрі у справах сім'ї, пенсіонерів, жінок та молоді, а з 1998 по 2005 рік уповноваженою федерального уряду з питань іноземців.
Марілуїза Бек разом з місцевими біля запланованого меморіалу в червні 2021 року. Пані Бек є співзасновницею «Центру ліберальної сучасності» в Берліні, в якому вона, будучи директоркою, очолює відділ Східно-Центральної та Східної Європи. До 2017 року вона була депутаткою Бундестагу та речницею своєї партії у справах східноєвропейської політики. З 2002 по 2005 рік Марілуїза Бек була державною секретаркою парламенту при федеральному міністрі у справах сім’ї, пенсіонерів, жінок та молоді, а з 1998 по 2005 рік уповноваженою федерального уряду з питань іноземців.
Коли ви очікуєте відкриття запланованого меморіалу?

Нашу ініціативу підтримує як український уряд, так і місто Одеса. Міська рада ухвалила рішення про передачу місця знищення для побудови меморіалу. Вже розпочались тендери на ідеї щодо дизайну меморіалу. Міський голова Одеси Геннадій Труханов був на місці трагедії з представниками Асоціації ув’язнених та переміщених осіб. Ми також поспілкувались із представниками місцевих жителів. Вони  позитивно ставляться до ідеї встановлення меморіалу. Ми хочемо, щоб восени 2022 року, до 81-ї річниці масового знищення євреїв в Одесі, на цьому місці гідність була повернена усім тим, хто загинув у цій страшній трагедії.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

RSS
Слідкуйте за блогом електронною поштою
Іра Петер на Інстаграм