Діти, вбрані у традиційний німецький одяг, збирають квіти; типові села півдня Німеччини, ангели та русяві дівчатка з великими очима поруч з котами – це мотиви, які понад п’ятдесят років тому можна було побачити на картинах, написаних олійними фарбами, мало не в кожній українській сільській хаті. Тож як у Радянській Україні середини 1950-х років з’явився цей живопис, який іноді забороняли?
Про це знає Олена Сайдель. Для вчительки з містечка Овідіополь, що поблизу Одеси, цей вид українського народного живопису став справжньою пристрастю. Приватна колекція Олени Сайдель є однією з найповніших в Україні. Вона часто виставляє народні картини у музеях та культурних центрах. «Більшість картин, написаних олійними фарбами, були створені в 40-х – 60-х роках минулого століття переважно непрофесійними українськими художниками», – пояснює жінка. Цікаво ось що: часто за основу народних картин брали мотиви поштових листівок, які радянські солдати привозили з нацистської Німеччини.
«Поштові листівки були трофеями, їх продавали на базарі. Деякі з них були підписані німецькою чи французькою мовами, інші були чисті», – каже Олена Сайдель. Оскільки мотиви листівок були для тодішньої України незвичними і часто зображували ідеальний світ, вони швидко стали популярними. Художники та художниці переносили їх на полотно. Якщо не було полотна – використовували церату, тканину зі старих матраців чи міцну фанеру, яку називали «дихт», від німецького слова «щільний, товстий».
Олена Сайдель показує картину, написану яскравими олійними фарбами, на якій зображено дівчину, що сидить на галявині. Дівчина вбрана у традиційний німецький одяг, її голову прикрашають квіти. Поруч стоїть олень, якого вона довірливо обіймає. «Картини з цим мотивом висіли мало не в кожній українській сільській хаті, я пам’ятаю це ще з дитинства», – розповідає Олена Сайдель. Ще одним популярним мотивом був ангел, який розправив крила над двома дітьми. «Цей сюжет був дуже поширений у Європі, а в Україні це було щось нове, сюжет з ангелом швидко став невід’ємною частиною сільського народного живопису», – пояснює жінка. Часто такі картини висіли у дитячих кімнатах над ліжком. Олена захоплено розповідає про цей унікальний культурний феномен, коли мотиви з поштових листівок знайшли своє відображення в українському народному живописі. Саме цьому феномену український історик і мистецтвознавець Олександр Найден присвятив свою книгу-дослідження «Народна картина „Ангел стереже дітей“».
Також відтворювали листівки, привезені з Другої світової війни, у вигляді невеликих фотокарток. Так з’явилися невеликі вручну розмальовані листівки із зображеннями закоханих пар, одягнених у стилі Німеччини 20-х років, біблійних сцен чи німецьких сіл з вітаннями російською мовою. Цей так званий «самвидав» розповсюджували нелегально. Західні мотиви нацистської Німеччини, яку тільки-но перемогли, були заборонені у Радянському Союзі, що лише сприяло їхній популярності і поширенню.
Олена Сайдель знаходила листівки з оригінальними мотивами, народні картини та листівки «самвидаву» на блошиних ринках. «Я продовжую пошуки, – каже Олена Сайдель, – кожна річ унікальна, належить до культурної спадщини України і має зв’язок з з Німеччиною».
*Церата – те саме, що клейонка (Прим. пер.]
З німецької переклала Юлія Сайдель.
