Три причини, через які ви будете ненавидіти Одесу

Перлина Чорного моря, Париж Сходу, Південна Пальміра, столиця гумору  — скромними одеситів назвати важко. Ймовірно, що всі ці витончені наймення вони самі собі вигадали. На позначення їхньої хвальковитої натури навіть є вираз «одеські потни». Його використовують для опису людей, які занадто люблять вдавати з себе тих, ким вони насправді не зовсім є. Це, однак, ще далеко не все, що ви повинні дізнатись про Одесу, аби всім серцем зненавидіти це місто на півдні України.

Продовжити читання “Три причини, через які ви будете ненавидіти Одесу”

Ґюльдендорф хоче повернути свою історичну назву

Ґуґл знає вже про Ґюльдендорф. Якщо ввести цю назву у пошуковій системі, то першим результатом буде село Красносілка, що розташоване на північ від Одеси. Деякі мешканці села Красносілка – такою є офіційна назва Ґюльдендорфа з 1945-го року – хочуть повернути назву, яку селу колись дали німецькі колоністи. Чому і як місцева влада розглядає можливість народного голосування – про це я спілкувалася з сільською головою та однією з активісток Ґюльдендорфа.  

Продовжити читання “Ґюльдендорф хоче повернути свою історичну назву”

Амбасадор одеської кухні

«А нам все равно, а нам все равно – Пусть боимся мы волка и сову» – кожна людина, що жила у Радянському Союзі, знає цю пісню. Російський актор Юрій Нікулін у 1969-му році заспівав її в радянському комедійному фільмі «Діамантова рука», який згодом став культовим. І коли я заходжу в парк ресторану «Дача» в Одесі, я одразу ж згадую дитинство, і мене огортає відчуття легкості.

Вибір музики – не випадковий, адже саме так мають тут почуватися гості: ніби вони огорнуті ковдрою безтурботності. Про унікальність місця, особливості одеської кухні та антисемітизм у Радянському Союзі я говорила з Савелієм Лібкіним – одним з найуспішніших рестораторів України, справжнім одеситом та власником ресторану «Дача».

Продовжити читання “Амбасадор одеської кухні”

Неймовірна історія повернення додому

Сьогодні таких людей як Олена Бібер, в Україні рідко можна зустріти. Своє життя вона прожила саме у тому селі, яке поблизу Чорного моря понад 200 років тому заснували її німецькі предки. Друга світова війна вирвала Олену Бібер та її сім’ю з півдня України. До 1954-го року вони були у Берліні, а потім далеко від батьківщини, на сході Радянського Союзу. Часто жінка була за крок  від загибелі – від снаряду, від голоду чи обмороження. В своєму будинку в селі Нейбурґ, що розташоване за 30 кілометрів на південь від Одеси, Олена Бібер розповіла мені історію свого життя, незвичайну і водночас типову для німців з України.  

Продовжити читання “Неймовірна історія повернення додому”

«Історія одного єврея в часи Радянського Союзу»

Роман Шварцман: його ім’я відоме далеко за межами України та і з Німеччиною його повязують безліч спільних проєктів та дружб. Він є співзасновником та головою Асоціації колишніх в’язнів гетто і концтаборів в Одесі, і ось уже понад 30 років він відстоює права та честь тих, хто пережив Голокост. З ним я поспілкувалася про те, чому своє життя він описує як типове для радянського єврея, як він пережив гетто в Бершаді, маленькому містечку на північ від Одеси та про його зв’язок зі Стівеном Спілбергом.

Продовжити читання “«Історія одного єврея в часи Радянського Союзу»”

Зізнання у коханні

Про тебе я чула ще до нашої зустрічі, кажуть, ти жвава і злодійкувата. А ще гарна і дотепна. Однак твоє почуття гумору стало мені зрозумілим не одразу. Я не знала: цієї миті ти жартуєш чи кажеш серйозно? Але з самого початку ти була привітною і неймовірно щирою. Можливо, все тому, що ти поєднала у собі багато різних культур – українську, французьку, італійську, німецьку, єврейську, грецьку та інші.

Продовжити читання “Зізнання у коханні”